Вони повинні були перетнути Середземне море, яке у народі уже встигли охрестити – морем смерті
У рамках «Форуму солідарності», який нещодавно відбувся у Львові, пройшла лекція, яка мала назву «Біженці. Виклики для Європи». Ця проблема відома усім і водночас не відома нікому, адже насправді ми не розуміємо, через що доводиться проходити нелегальним емігрантам. Їхні будинки, бізнес, робота залишаються під руїнами зруйнованих міст, а вони самі починають плисти течією невідомої ріки, яка рідко кому дає шанс на щасливе прибуття до одного із спокійних берегів.
Щоб не говорити про абстрактні нещастя та лихоліття, краще розповісти реальну історію, яка трапилась із 19-річною біженкою із Сирії.
Суспільство вичерпало свої ресурси на добро
Доа разом із батьками втекла до Єгипту із Сирії. Її батько покинув власний бізнес, розуміючи, що вже ніколи не матиме змоги відновити його у своїй країні. Тут вони прожили чотири роки, намагаючись пристосуватись до нового соціуму. У новій країні дівчина зустріла Бассема, який теж був біженцем із Сирії, вони покохали один одного.
Проте суспільство, яке спочатку дружньо прийняло нових мешканців, тепер уже вичерпало свої ресурси на добро. Сім’ям-переселенцям стало тут жити некомфортно та навіть страшно. Одного разу Доа ледь не викрали місцеві жителі.
Вони повинні були перетнути Середземне море, яке у народі уже встигли охрестити – морем смерті
Бассем запропонував коханій ризикнути та поїхати у Швецію, щоб вона отримала там освіту, а він – роботу. Та для цього вони повинні були перетнути Середземне море, яке у народі уже встигли охрестити – морем смерті. Але закохані все ж зважились на цей ризикований крок.
За переправлення через море вони заплатити 5 тисяч доларів. І ніхто не міг гарантувати їм безпеки та успішного досягнення берега омріяної країни. На зовсім невеликому човні помістилось більше 500 осіб, серед них були сирійці, палестинці та африканці, разом із дорослими плило 100 дітей.
Вони долали морський шлях уже декілька днів, а капітан, який був на борту, так і не казав, коли вони прибудуть на місце. І от, коли люди уже були надто обезсилені та голодні, до них підплив невеликий човен, і люди, які сиділи у ньому, запропонували їм переміститися до них. Батьки, які хвилювались за своїй дітлахів, розуміли, що цей крихітний човник не витримає такої кількості пасажирів та відмовились. Глузливо прощаючись, незнайомці відпливли.
Через півгодини той самий човник знову приплив до шхуни із біженцями. Та цього разу вони були агресивно налаштовані, і не говорячи нічого, перекинули судно.
Доа залишилась у невідомій точці моря із двома дітьми
Більша частина людей потонула одразу, а іншим пощастило вхопитись за речі, які ще тримались на воді. Бассем знайшов рятувальне коло, тож вони разом з Доа ще якось могли втриматись. До них підплив чоловік на газовій каністрі, тримаючи 9 – місячне маля. Він передав дитину, а сам пішов на дно.
На другий день Бассем суттєво підупав на силі та сказав Доа такі слова: “Пробач, люба, що через мене ти опинилася в цій ситуації. Я ніколи нікого так не кохав, як тебе”. Бассем назавжди покинув дівчину, зникнувши у хвилях. Доа втратила кохання, проте не втратила віри у спасіння. Невдовзі до неї підлила жінка із 18-місячною дівчинкою Масою. Вона віддала дівчині немовля та теж покинула цей світ. Тож Доа залишилась у невідомій точці моря із двома дітьми. І це при тому, що вона панічно боялась води і так і не навчилась плавати. Через якийсь час до неї знову звернулась жінка, яка передала у її тендітні руки 4-річного хлопчика. Проте дитя довго не прожило, його серце перестало битись і дівчина теж віддала його морю назавжди.
Якогось дня вона побачила на небі два літаки. Вона кричала, махала руками, проте марно.
Доа геть ослабла і ось десь далеко перед нею з’явилось торговельне судно. Вона молилась, кликала на допомогу. І не одразу, але її все ж помітити. Усіх трьох витягли на борт корабля і надали першу допомогу.
Та вижити судилось не усім. Крихітка Малек померла майже одразу. А охололу та голодну Масу відправили у шпиталь, що на острові Крит, адже зупинились вони у Греції.
Юна героїня одразу стала культовою постаттю місцевих ЗМІ, а Афінська Академія вручила їй відзнаку за відвагу. Її прихистила єгипетська сім’я, а номер її телефону розмістили у фейсбуці. Рідні та близькі кожного дня дзонили Доа, щоб дізнатись, чи вижили їхні родичі, які теж мандрували цим човном.
Із 500 осіб, які сіли на борт цього трагічного човна, вижили лише 11.
Зараз Доа живе у Греції, проте мріє таки поїхати до Швеції та забрати туди усю свою сім’ю.
Виникає запитання: «А чому ж біженці не могли полетіти літаком, адже так було б набагато безпечніше?». Річ у тому, що більша кількість авіаліній не бере на рейс таких от «сумнівних пасажирів», бо за повернення їх назад вони сплачують власним коштом.
Та, якби там не було, легальна еміграція таки можлива. У грудні 2015 року була підписана угода між міністерствами внутрішніх і зовнішніх справ Італії, під фундацієї спільноти Егідія та федерацією євангельських церков. У лютому цього року відбувся перший транш. І на територію Італії прибуло 1000 емігрантів. Там вони мають змогу відвідувати курси італійської мови та культури.
Цікавим є те, що 86% біженців із Сирії – це освічені люди.
Щодо України, то, до прикладу, у Києві живе та працює невеликий відсоток біженців. Хтось із них відчинив власну кав’ярню, арт-кафе, хтось – цирульню. Стартовим капіталом їм забезпечує ООН.
Фото: libertynews.com
